Виступ Яцека Ключковского, Надзвичайного і Повноважного Посла Республіки Польщі в Україні

Вельмишановний пане Голово Верховної Ради, вельмишановний пане Віце-Прем’єр Міністре, шановне зібрання! Я б хотів, насамперед, передати сердечні вітання учасникам цього Форуму від Міністра закордонних справ Польщі, пана Радослава Сікорського, котрий не зміг взяти участь у цьому заході. Він доручив мені підкреслити значення цієї зустрічі і передати побажання успішної дискусії сьогодні і завтра. Листа від міністра я передам Арсенію Петровичу пізніше.

Я б хотів зосередитися на темі «енергетична безпека Польщі та України, подібні виклики та спільні інтереси». Енергетична безпека стала зараз однією з найважливіших проблем сучасного світу – безпека поставок, транзиту, ефективність використання та економія, диверсифікація постачання, енергозбереження та зменшення емісії вуглецю-кисню, стали предметом дискусії провідних політиків світу. Успішне вирішення цих проблем, це питання – бути чи не бути нашій цивілізації. Я б хотів додати, що мова йде не тільки про енергетику, Арсеній Петрович згадував про продовольчу кризу, про фінансову кризу. Загроза розповсюдження ядерної зброї також є надзвичайно важливою. Але енергетична безпека здається найбільш загрозливою для нас у довгостроковій перспективі. Україну та Польщу поєднує стратегічне партнерство, важливою складовою якого є розвиток економічного співробітництва. Вага енергетичного співробітництва випливає з великого значення енергетики для економіки обох країн, а також з того, що енергетичне співробітництво між усіма європейськими країнами стає дедалі більш важливим. Наші країни – це основні економічні та політичні гравці в Центральній та Східній Європі. Тому наша відповідальність за майбутній формат енергетичної безпеки у нашому регіоні, на цьому континенті є більшою, ніж інших країн нашої частини континенту. Україна для Польщі, Польща для України, а вони разом для Європи – дуже важлива складова у сфері поставки енергетичної сировини. Усі задачі, які стоять перед Польщею та Україною, полягають не лише у модернізації систем транспортування, а й у відновленні енергетичних систем. Це також зводиться до зміцнення енергетичної безпеки.

Слід сказати і про суттєві відмінності між нашими країнами. Наприклад, Україна споживає у 5 разів більше природного газу, ніж Польща. Україна споживає майже стільки ж нафти і вугілля, як Польща. З цього можна зробити два висновки. По-перше, ми успадкували від соціалістичної економіки таку структури економіки, яка є більш невигідною для України, ніж для Польщі. Але ми раніше стали перед викликом ринкових цін на газ. Нашим вчителем в галузі енергетичної економіки був забутий вже Валентин Павлов, колишній прем’єр-міністр СРСР, котрий примусив нас вже майже 20 років тому працювати з ринковими цінами. Для нас це означало і рецесію, і безробіття, і інші кризові ситуації, але зараз ми вміємо зберігати і економити енергію. Але все ж таки, враховуючи ці відмінності, ми будуємо паралельно, одночасно дуже подібні стратегії розвитку наших країн і побудови енергетичної безпеки. Зараз Польща розробляє стратегію енергетичної політики до 2030 року, вона подібна до української стратегії. Головна мета – унезалежнення від зовнішніх джерел енергетичної сировини. Це неможливо повністю зробити, але слід диверсифікувати джерела постачання. Ця мета повинна реалізовуватися на підставі власних ресурсів сировини та диверсифікації поставок сировини. Українська енергетична стратегія робить акцент на розвиток атомної енергетики. У Польщі особливе значення надається розвитку національних ресурсів кам’яного вугілля.

Ці ресурси є одними з найбільших у Європі, вони є і залишатимуться головним паливом для електроенергетики та гарантують енергетичну безпеку Польщі у сфері виробництва та поставок електроенергії. Враховуючи велике значення вугілля для польської економіки, все ж таки ми б в цілому хотіли б погодити наші плани загальноєвропейським кліматичним пакетом. Це серйозний виклик для нашої енергетичної політики на наступні роки. Важливою складовою енергетичної політики Польщі залишається реалізація проектів диверсифікації постачання сировини. При цьому варто підкреслити, що диверсифікацію у сфері нафти, газу та рідкого палива трактують у Польщі не лише як розмежування напрямків поставок, але також як диверсифікацію технологій задля більш ефективного використання палива. Заплановані дії, що стосуються диверсифікації охоплюють і побудову терміналу для одержання скрапленого газу, участь у побудові газопроводу, які нададуть можливість поставки сировини, тобто природного газу, з різних напрямків. Йдеться про побудову газопроводу, що з’єднає Данію і Польщу, та підписання контракту на поставку нафти і газу з Норвезького континентального шельфу. Крім того, варто згадати про підтримку інвестицій в інфраструктуру при використанні інвестицій європейських фондів. А також законотворчі дії, що мають на меті позбавлення інвестиційних перешкод, покращення механізму реагування в кризових ситуаціях.
Черговий доказ того, що Польща разом з Україною спільно роблять свій внесок в енергетичну безпеку нашого континенту, є, так-званий, згаданий паном Соколовським, Краківський процес, Краківська ініціатива.

У травні минулого року у Кракові відбувся 1-й енергетичний саміт за ініціативи президентів Польщі та України. Взяли в ньому участь президенти Польщі, України, Азербайджану, Грузії. Були представники інших країн, які хотіли приєднатися до цього проекту у майбутньому. Наступні зустрічі у Вільнюсі та Києві перенесли нашу діяльність на практичний рівень. Ми зараз погодили чергові кроки, пов’язані з імплементацією резолюцій чергових самітів. По-перше, ми створили системну організацію, спільну компанію (Польща, Україна, Азербайджан, Грузія і Литва), яка проектує і координує дії наших урядів, наших національних нафтотранспортних організацій і готує правове, юридичне забезпечення для цього проекту. По-друге, ми після київського саміту почули про указ Президента Ющенка, який мав закінчити реверсне постачання нафти від Бродів до Одеси, і повернення до тих планів, які ми спільно з Україною творили наприкінці 90-х років. Тобто ця ділянка нафтопроводу (від Одеси до Бродів) мала бути частиною Транс-Європейського нафтопроводу від Чорного моря до Балтійського моря. На жаль, з незрозумілих для нас причин цей указ поки-що не спрацював. Але я думаю, що незабаром ми дочекаємося позитивних зрушень в цьому плані. Наступним кроком могла б бути постанова про постачання нафти, азербайджанської, кавказької нафти, тут, думаю, серйозні гарантії постачання від цієї ділянки через Словаччину до Чехії. В Чехії, в місті Кралупи є нафтопереробний завод (НПЗ), який є власністю польського національного концерну, і який готовий переробляти кавказьку нафту. Власністю того ж польського концерну є НПЗ в Литві і цей північний напрям, чи то через Польщу, чи то через Білорусь, також може бути відкритий.

Наша спільна праця за останні 16 місяців перетворила цей проект з ідеї на побудову практично відпрацьованої концепції спільного енергетичного коридору, де можуть паралельно і одночасно бути і працювати різні напрями, тобто, напрям на північ, напрям український до західної України, напрям на захід, через Словаччину до Чехії, і напрям на північний захід – через Польщу до Балтійського моря. Хотілося б, щоб цей проект спрацював якомога швидше. Хочу підкреслити, що Польща не змінює своїх позицій відносно цього проекту. Одне із найважливіших завдань політичної енергетичної безпеки Польщі – це створення інфраструктури, що надасть можливість транспортування нафти з регіону Каспійського моря. Тут Україна – природній партнер Польщі. В цьому контексті варто згадати про чергові перемовини міждержавної робочої групи з питань Балтійсько-Чорноморсько-Каспійсько енерго-транзитного простору, який закінчився вчора у Києві. Ця група займається розробкою оптимальної моделі співпраці держав регіону у сфері поставок і транзиту сировини з каспійського регіону до Європи. Незабаром черговий саміт в Баку. Хочу висловити упевненість, що навіть кавказький конфлікт не може затримати нашої рішучості, наших бажань, щоб будувати і закінчити успішно систему, яка якоюсь мірою, унезалежить нас від монополістів.

Давайте підведемо підсумок. Я вже згадував про різницю між Польщею та Україною, і про те, що нас об’єднує, спільних інтересів у нас більше. Незважаючи на те, що рівень реформ різний у наших країнах, що трансформація енергетичних секторів обох країн не є на одному рівні, перед Польщею та Україною в енергетичній сфері стоять схожі виклики. Більше того, обидві наші країни подібним чином формулюють завдання в цій сфері. В інтересах обох наших країн максимально використати спільні цілі для більш ефективного співробітництва під час процесу підвищення енергетичної безпеки наших країн. Тому ми будемо послідовно боротися проти спроб використання проти нас енергетичної зброї будь-ким.

Я почав з політики і повинен закінчити політикою. Сьогодні можна сказати, що для нас, для країн центрально-східної Європи, зміцнення держаного суверенітету, зміцнення гарантій незалежності, неможливо відокремити від намагання побудови енергетичної безпеки. Я думаю, що тут перед нами існує перспектива зміцнення співпраці. Для того, щоб зберегти, зміцнити нашу незалежність, суверенітет, ми повинні більше працювати разом. Дякую за увагу.

Скачати