Ендрю Монаґан, Радник з досліджень, Дослідницький відділ Коледжу оборони НАТО

Перш за все, пані та панове, дозвольте подякувати організаторам за запрошення на цей Форум. Вже втретє я маю нагоду виступати в Україні на тему енергетичної безпеки. Інші дві нагоди були у лютому, коли обговорювалися відносини між Росією та НАТО.

Мені приємно відзначити, що я погоджуюся з багатьма речами, які сьогодні почув. Беручи до уваги той факт, що ми зараз маємо обговорювати національні стратегії та регіональні синергії, найголовніше, на чому я хотів би наголосити, - це на необхідності вирішення наших внутрішніх проблем перед тим як зосереджуватися на звинуваченні інших. Чого останнім часом дійсно не вистачає – це національних стратегій у країнах-споживачах. Що таке стратегія? Стратегія – це, хто і що збирається зробити, які ресурси буде використовувати і за який період часу. Нам цього мислення не вистачає. Якщо зважимо наші позиції з точки зору ефективності інфраструктури, це змінить зовнішній горизонт. Це змінює діалог з нашими партнерами, з транзитними країнами, із країнами-виробниками. Думаю, що варто звернути особливу увагу на те, про що говорив Джон Робертс, - визначення «країна-виробник», «країна-споживач» та «країна-транзитер» - неточні, вони нас заплутують. Власне, кожна країна може почати сприймати себе, принаймні, у двох із цих ролей, якщо не в усіх трьох. Ми не повинні забувати, що найбільші країни-виробники також є і транзитерами; вони і виробники, і споживачі одночасно. І це має бути покладено в основу стосунків з ними. Якщо країни-виробники страждають від нестачі газу, тому що вони споживають його неефективно або не виробляють достатньо, у нас виникають проблеми. У цьому контексті ми повинні поділитися своїми технологіями.

Я також скажу дещо про НАТО, тому що, я впевнений, це змінює первинну синергію, на якій ми зосереджуємося. Приємно, що двоє людей з однієї міжнародної організації погоджуються один з одним. Так, НАТО має можливості відігравати обмежену додаткову роль. Оскільки НАТО – це трансатлантична організація, тому, обговорюючи питання енергетики в НАТО, до європейської дискусії залучаються такі країни-члени НАТО, як США, Канада, Норвегія та Туреччина, які є великими виробниками, споживачами та транзитерами енергії. І це вже змінює фокус та вказує на стратегічний горизонт. Більше того, НАТО має багато партнерів у інших частинах світу, де ЄС їх не має. Слід звернути увагу на відносини НАТО в рамках середземноморського діалогу, Стамбульської співпраці, Ради НАТО-Росія і, звичайно, взаємини з Україною. Також важливий рівень відносин з країнами Південного Кавказу та Середньої Азії. У енергетичних дискусіях ми вже почали рухатися у напрямку до бачення глобального стратегічного горизонту. Це важливо, оскільки енергетична політика фактично є над-національною, над-регіональною, і, найважливіше, міжрегіональною.

Якщо говорити про диверсифікацію, диверсифікація – це гарне і зручне слово. Люди люблять говорити: «Ми повинні диверсифікуватися». Крапка. Новий абзац. Питання в тому, яку і кому це принесе користь. У багатьох випадках заклик до диверсифікації не підкріплений відносинами з країнами, до яких якими ми маємо намір диверсифікуватися. Які б не були складні відносини з іншими країнами у існуючому партнерстві, це завжди діалог. Ми не можемо просто так обговорювати питання енергетики без Росії чи, наприклад, без Саудівської Аравії. І я б хотів згадати про останню проблему, повертаючись до національних стратегій всередині ЄС. У розумінні проблем енергетичної безпеки важливо знати, які є загрози і хто та кому загрожує. Бо всі різні. Деякі держави більш залежні від інших; а деякі держави по-іншому використовують енергію. Це і є основна різниця, яку слід враховувати при розробці енергетичної стратегії. Таким чином, ми знову повертаємося до національних стратегій. Дякую за увагу.

Скачати