Олександр Нарбут, Незалежний експерт, Україна

Я хочу продовжити логіку міркувань Михайла. Оскільки мені видається, що організатори вчинили дуже правильно, що поставили складніші питання в кінці нашого обговорення. У попередніх виступах було дуже багато сказано про ту ситуацію, яка склалася в російській монополії. На мій погляд, пошук балансу можливий, якщо ми почнемо з кінця. Від даунстріму до апстріму, оскільки основний дисбаланс стосунків лежить якраз в частині апстріму.

З одного боку є гігантська монополія, яка прагне монополізувати не лише видобуток, але і транзитні можливості, включаючи постачання газу кінцевому споживачеві. Маніпулюючи, у тому числі, об'ємами спотового газу, що продається на європейському ринку, і, таким чином, стимулюючи зростання цін. З іншого боку, ми можемо говорити про особливу активність РАО «Газпром» у басейні Каспійського моря. І тут зовсім невипадково відбулося недавнє підписання тристороннього міждержавного договору Азербайджан – Росія – Вірменія з проблеми Нагірного Карабаху. Це і є пошуком одного з ключів до Азербайджанських вуглеводневих енергоресурсів, до системи нафтопроводу Одеса – Броди та до інших істотних аспектів каспійського нафто- і газовидобування.

Поки європейські компанії і політики не усвідомлюють важливості консолідованих дій в межах нової європейської енергетичної транзитної ініціативи, дуже складно буде говорити про можливий баланс відносин. Це з одного боку. З іншого боку, мені видається, що Михайло правий, кажучи про ту елегантну формулу, а в цій формулі принципову роль відіграють транзитні компоненти. Причому транзитні компоненти не просто як середня ланка, яка дуже важлива для споживачів і виробників. А то ланка, яка, перетворюючись на реальний прибутковий бізнес, дозволяє на ділі транспортно диверсифікувати можливі не стільки маршрути, а скільки джерела постачань енергоносіїв.

В даному випадку важливо те, наскільки енерготранзитні компоненти різних країн перетворюються на інтегровану систему. Чим глибшою буде інтеграція, тим легше буде говорити про реальне розділення компаній, функціональних бізнесів крупних європейських енергетичних концернів на видобуток, продаж і транзитну складову. У цьому відношенні період тієї глобальної економічної турбулентності, в який ми тепер увійшли, можливо, навіть грає нам на руку.

Бо, якщо говорити про те, що відбувалося до кризи, то шансів, щоб збалансувати ці стосунки було дуже небагато. Я б скоріше назвав їх гіпотетичними. Тобто в період зростання капіталізації, прагнення Газпрому досягти фантастичного рубежу в трильйон доларів, коли виробник фактично домінував над споживачем,це було практично неможливо.

Якщо ж повернутися до тієї частини дискусії: що б сталося, якби протягом кількох днів Газпром не поставляв газ в Європу, і, відповідно, не отримував би експортну виручку. То ми розуміємо, що втрата нормального контакту з першокласним європейським споживачем ударила б по рейтингах Газпрому так, що ні про який трильйон вже не доводилося б і мріяти. Тому, і кредитоспроможність компанії і інвестиційний її потенціал були би ще в слабшому стані, аніж зараз.

Так от, сьогодні, коли окупність інвестицій особливо важлива, Європа має можливість ще раз уважно поглянути на Енергетичну Хартію як дійсно перспективний інструмент. Для того, щоб ще раз переконатися і зміцнитися в позиції, що вона не така погана. Для того, щоб не адаптувати її під побажання російської сторони. Для того, щоб поглянути детальніше на транзитні держави, такі як Україна, Білорусь, і допомогти модернізувати як ринкові стосунки в енергетичній сфері усередині цих країн, так і перетворення їх транзитних компонентів у реальний бізнес.

Все те, що відбувалося за історію незалежності як України, так і Білорусії - це системна деградація транзитної газотранспортної системи під егідою здешевлення вартості постачань російського газу в Європу, тобто його ціновій конкурентоспроможності на європейському ринку аж до найдальших кордонів – у Португалії, Великобританії, Франції, Італії і т.д.

Тому нова європейська енерготранзитна ініціатива багато в чому може бути підтримана як європейським парламентом, так і лідерами держав старої Європи. А нові європейські країни мають бути більш, ніж хто-небудь, зацікавлені в тому, щоб ця ініціатива ставала реальністю. І мені видається, що наші ідеї у створенні єдиного транзитного простору могли б швидше знаходити зустрічне розуміння та інтерес в об'єднаній Європі.

Скачати