Кевін Роснер, Старший науковий співробітник, Інститут аналізу світової безпеки, США

Сьогодні я зосереджуся на двох речах, які безпосередньо стосуються національної безпеки. Перша відображає мою роботу у сфері енергетичної безпеки та відрізняється особливим поглядом, на відміну від точки зору промислового виробництва або позиції тих, хто займається охороною навколишнього середовища, тому важливо це розуміти. Друга – це те, що я хочу сказати, послухавши всі попередні презентації, що Україна – не жертва, ані з географічної, ані з історичної точки зору.

Україна та її громадяни мають можливість створити нове енергетичне майбутнє, що базується не на теорії, не на непідтверджених технологіях, а на власних рішеннях громадян та національного уряду. Відповідальність за своє майбутнє несете ви самі, не міжнародна спільнота, не Росія, не ЄС, і, думаю, що можна так сказати, не США. Витіснення нафти зі сфери транспортування (перевезення) – це, можливо, найкраще, найважливіше, що може зробити будь-яка країна, яка імпортує нафту, з точки зору забезпечення своєї енергетичної безпеки. Стратегічна важливість нафти у сучасній економіці – на відміну від усіх інших товарів на сьогоднішній день – це те, що світова економіка, а зокрема, сфера транспортування, надзвичайно залежні від нафти; лише у США – 220 млн. легкових та вантажних автомобілів. Так як для 97% транспорту США використовується бензин, нафта – це як кров для економіки США. Америка не має достатньо нафти для забезпечення свої потреб. Хоча Америка і залишається третім по величині виробником нафти у світі, вона споживає 1 з 4-х галонів, які виробляються, і має лише 3% достовірних запасів нафти світу. За середньою ціною $90 за барель, лише США протягом 2008 року експортували нафти на більше, ніж $400 млрд. (а до кінця року цифра може вирости і до $600 млрд.). З точки зору ліквідності, імпортування нафти та нафтопродуктів сприяють переміщенню світового багатства від сильних індустріалізованих країн до зграйки географічно нестабільних держав, яким байдужі національна безпека ЄС, його мета та завдання.

Коли британський флот почав переходити з вугілля на нафту, Уінстон Черчілль відзначив: «безпека та впевненість у використанні нафти залежить від різноманітності, і лише від неї». Щоб зменшити стратегічну важливість нафти для міжнародної системи, важливо поширити доктрину Черчілля не лише географічно, поза Російську Федерацію, а й урізноманітнити джерела енергії. Стратегічна цінність нафти полягає в її віртуальній монополії у транспортній сфері. Ця монополія виражена фактом, що після 2010р. коли виробництво нафти (не ОПЕК-країнами) досягне свого піку, 78% світових нафтових резервів буде знаходиться у руках ОПЕК. Ще не так давно технологія перемогла панування ще одного стратегічного товару – солі. Приблизно до кінця 19-го століття сіль займала таку позицію, тому що лише сіль відігравала важливу роль у зберіганні м’яса, і до того часу добування солі визначало національну владу та багатство. Накладання податку на сіль у часи Французької революції ще більше зміцнило позицію цього товару. Під час американської громадянської війни війська Півночі намагалися досягнути контролю над південними солевидобувними шахтами через те, що сіль відігравала значну роль у забезпеченні продовольством армії Півдня. Сьогодні ніхто за сіль не бореться. Сіль – це потрібний товар. США імпортує сіль, але не можна сказати, що США «соле-незалежна» країна. Для більшості з нас не існує проблеми залежності від солі – тому що консервування, електрика та замороження поклали край монополії солі у зберіганні м’яса, та її стратегічній важливості. Ми можемо і повинні зробити те ж саме і з нафтою.

Якщо ми хочемо покінчити з нашою нафто-залежністю, автотранспорт повинен бути здатен переорієнтуватися на використання альтернативного палива. Приблизно за 100 доларів усі авто, які виробляються в Детройті, можуть бути переобладнані для використання будь-якої комбінації бензину та етанолової, метанолової суміші, або похідних від сільськогосподарської продукції та вугілля. Виробництво автомобілів, для яких можна використовувати альтернативне паливо, створить платформу для розвитку цих альтернативних видів палива, та дасть змогу споживачам вибирати види палива, які їм підходять з економічної точки зору.

Виникають наступні питання. Перше – про ефективність енерго-зберігаючих технологій. Інше – продовольче питання. І третє – про приклади інвестування. Наприклад, у Бразилії, де широко використовують етанол, частка автомобілів, для яких можна користуватися альтернативними видами палива, зросла від 6% до 67 % за три роки. На сьогодні цей відсоток вже складає приблизно 80 %. Ці машини зроблені тими ж самими виробниками в Японії, Німеччині, США, Італії і т.д. Ці авто зроблені тими ж виробниками, які продають авто на ринках США, і ні розміри, ні потужність, ні система безпеки ніяким чином не гірші. Просування автомобілів, які можуть працювати на альтернативному паливі, у Бразилії, призвели паливну конкуренцію до стану, коли бразильська нафтова промисловість змушена утримувати ціни на бензин на досить низькому рівні, щоб мати змогу конкурувати з етанолом з метою збереження частки ринку; ціни на бензин були такими низькими, що уряд почав субсидувати цей сектор. Конкуренція у Бразилії відбувається на такому високому рівні, що великий бразильський цукрово-спиртовий комбінат просто викупив дистрибуційні активи компанії «Exxon» у Бразилії.

Китай є ще одним прикладом країни, де перехід метанолове паливо може суттєво знизити залежність від імпорту нафти та нафтопродуктів. Виробництво метанолового палива у Китаї зросло від 6.16 млн. тон у 2003 р. до 20.6 млн.тон у 2008 р. з річним виробництвом, яке складає 13 млн.тон. До 2010 р. виробництво метанолу у Китаї може сягнути 37.24 млн. тон. А сукупне світове виробництво метанолу, за винятком Китаю, у цьому році очікується 40 млн. тон. (біля 13.3 млрд. галонів або 50 млрд. літрів). Департамент енергетики США оцінив, що етанол можна добувати з вугілля за ціною 50 центів за галон. У Китаї етанол виробляють за ціною 33-50 центів за галон. Коксові печі Китаю генерують близько 80 млрд. куб.м. відпрацьованого газу, що є достатньо для того, щоб виробити 40 млн. тон метанолу, та значно знизити рівень забруднення у вугледобувних регіонах.

Розширення можливостей для вибору альтернативного палива в США, включаючи біо-паливо, імпортоване з країн, що розвиваються, має важливе геополітичне значення в епоху, коли позиції США на світовому рівні послаблюються. Цукор, з якого можна дешево та ефективно виробляти етанол, вирощується у ста країнах, багато з яких бідні та отримують допомогу від США на свій розвиток. Стимулюючи збільшення вкладу цих країн у світову економіку та пропагуючи можливість для них стати постачальниками палива, відкривши паливний ринок США для них, скасувавши 54-центний тариф за галон етанолу, може відкрити далекосяжні перспективи для економічного розвитку цих країн. Створивши економічну взаємозалежність країн-виробників біо-маси у Африці, Азії, західній півкулі, США може посилити свої позиції у світі, що розвивається та надавати цим країнам значну допомогу з метою зниження рівня бідності.

Міжнародна Економічна Асоціація (IEA) підтвердила, що біо-паливо – це основний засіб покращення ситуації у сфері транспортування енергоносіїв. Згідно з Меріл Лінч, якщо без збільшення виробництва біологічного палива, ціни на нафту були би на 15% вищими, що коштувало би економіці США понад $80 млрд. на рік. Неодноразово висміяна біо-паливна програма коштуватиме платнику податків $4 млрд. на рік. Все ж таки краще віддати гроші американським фермерам, ніж закордон.

А тепер про біо-паливо у продовольчому розрізі. Побутує думка, що збільшення виробництва біо-палива, а особливо із зернового спирту, може спричинити голод у світі. Але головним чинником подорожчання продуктів, починаючи з риби і до рису, не є виробництво біо-палива, а нафта, яка відіграє основну роль у транспортуванні, а також зростаюча ціна на дистрибуцію та оплату праці. Товарні спекуляції, спричинені коливаннями курсу долара, та збільшення попиту на харчові продукти в Китаї та Індії, які мають повне право нормально харчуватися, також спричинили підвищення світових цін на харчові продукти. Незважаючи на виробництво зернового спирту у США, виробництво зернових продуктів харчування збільшилося на 34% за останні 5 років. А загальний експорт харчових продуктів США зростав на 23% кожного року. Поширення виробництва автомобілів, що можуть працювати на альтернативному паливі, може відбутися вже через 20 років. Але така трансформація не може відбутися сама по собі, тому що нафтовий ринок – це не вільний ринок. Це ринок, який контролюється та регулюється ОПЕК. ОПЕК всіма силами намагається зберегти нафтову монополію у світовому секторі транспортування, і мертвою хваткою тримає свою позицію.

І, насамкінець, кілька коментарів стосовно енергоефективності у сфері комбінованого виробництва теплової та електричної енергії. Більшість енергії, яка виробляється та споживається в ЄС, йде на виробництво тепла та енергії. Інтеграція виробництва теплової та електричної енергії – найефективніша у порівнянні з будь-якими іншими енерго-генеруючими можливостями. І це стара технологія, яка практикується ще з 19-го століття. Таким чином, завдяки своїй ефективності, комбіноване виробництво теплової та електричної енергії сприяє економічному зростанню без збільшення рівня споживання палива. Системи комбінованого виробництва тепла та електроенергії (когенерації) працюють на природному газі, чим Україна, очевидно, не хотіла би займатися (йдеться про газ). Однак, зважаючи на те, що природній газ є джерелом палива, позитивом використання когенерації є зменшення викидів парникових газів у порівнянні з їх кількістю при традиційному термальному виробництві енергії. Тим не менше, інші види палива, наприклад, біо-паливо, можуть бути використані для комбінованого виробництва тепла та електроенергії. У минулі роки головною перешкодою для когенерації та децентралізації енергії була відповідно висока вартість генераторів, інша причина – відносно невеликий масштаб використання. Наступного року проект під назвою «Megacities» (мега-міста) буде розпочато з метою розширення масштабу використання комбінованого виробництва теплової та електричної енергії. Говорячи про розширення, ми маємо на увазі 5 000 000 міст, зі своїми промисловими, сільськогосподарськими, енергетичними потребами, потребами в обігріванні та охолодженні. Якщо зробити цей крок, децентралізоване енерговиробництво може бути використовуване в містах у великих масштабах з надією на бум «мега-рішення», базованого на зниженні попиту на основні види палива та зменшенні викидів парникових газів.

До 2030 р. 60% усіх нових інвестицій у сфері енергетики буде зроблено у сферу електричної енергії, але вартість інвестицій у мережі передачі та розподільчі мережі перевищує базову вартість виробництва енергії на 17%. Лише в ЄС нові інвестиції у мережу передач та розподільчу мережу до 2030 р. коштуватимуть європейським споживачам 648 мільярдів доларів. Виробництво електричної та теплової енергії для споживання – це один з шляхів скорочення інвестицій у ці мережі та забезпечення місцевого виробництва енергії, надійного та захищеного від системного руйнування. В Європі, де країни стають все більше залежними від імпорту природного газу з Російської Федерації, залежність між децентралізованою енергією та когенерацією знижує об’єми імпортованого газу, який потрібен для виробництва необхідної кількості енергії. Це, в свою чергу, покращує торгівельний баланс країн та дає змогу реінвестувати ці фінансові ресурси у іншу сферу, або витратити їх на забезпечення роботою європейців, а не на збагачення окремих осіб, які і не проживають в Європі.

Скачати