Джеймс Шерр, Голова Російської та Євразійської програм, Королівський інститут міжнародних відносин Chatham House, Великобританія

Коли ми говоримо, що головний предмет обговорення – це шляхи покращення взаємин, навіть якщо йдеться про економічну тематику, вони є також обговорюються в політичному контексті, – особливо у цій частині світу, і особливо зараз.

Сьогодні Україна знаходиться на перетині двох векторів тиску. Глобальна фінансова криза та грузинська криза, що все ще є кризою, незважаючи на те, що безпосередній військовий конфлікт начебто закінчено. Принципи, задекларовані на сьогоднішньому засіданні та декілька разів повторювані протягом дня, дійсно, вказують на ці два фактори. Прозорість є занадто часто вживаним терміном. Але ми говоримо не лише про прозорість транзакцій, але й прозорість власності, для того, щоб було зрозуміло, де чия власність і кого люди реально представляють, що майже неможливо встановити у цій частині світу, - також йдеться про конкуренцію, чесність постійних торгових кіл, та дотримання вимог контракту. Бізнес, який може контролювати державу, використовує державу та заманює її у пастку власних інтересів – це те, що ми не можемо назвати нормальним бізнесом для будь-якої країни-члена ЄС, а також Америки, або будь-якої іншої країни члена Великої Вісімки.

Всі принципи нормального бізнесу – важливі для України, тому що багато українців розуміють важливість ЄС; і Україна прагне вступу до ЄС. Але вони стають ще важливішими, оскільки лише через впровадження цих принципів формується система, яка може адекватно реагувати на сигнали ринку, система, яка може вчасно надати ресурси, використовувати їх економно, зберігати, та розподіляти їх економно та ефективно. Всі ці аспекти – дуже важливі в умовах, коли постачання енергії вичерпується та інвестиційний капітал обмежений. А це і є ті умови, в яких ми зараз знаходимося. Україна знаходиться на етапі, коли необхідно робити вибір. Україна декларує, що вона поважає основні стандарти та принципи, але одночасно дозволяє державній владі також продовжувати поширення нездорової динаміки. І слово «вибір» є ключовим словом у даній ситуації, бо йдеться про вибір культури бізнесу. Але українці впевнені, що Росія матиме великий вплив навіть у разі відсутності політичних ситуацій, до яких вона була би причетна. Це пояснюється тим, що в Росії є кола, які зацікавлені у використанні цих вищезгаданих неприйнятних для цивілізованих країн стандартів. І це стосується Газпрому чи лише газової сфери. У 2006 р. Алєксєй Міллер підкреслив послам ЄС, що сила Газпрому полягає в його надійності, яка випливає з того, що Газпром представляє єдину систему, що об’єднує геологорозвідувальні роботи, видобування, транспортування, зберігання, продаж, і що ця система маю бути розвинена не лише в Євразії, а й в Європі. На тій же зустрічі, заступник Міллера сказав: «…так як ми здійснюємо весь цей процес, і капітал настільки великий, і час виробничого циклу настільки великий, то це і пояснює той факт, що ми повинні контролювати весь транзитний процес». Чи зроблений цей висновок на основі економічних розрахунків, чи ні, але це твердження має політичні наслідки. Але все ж існують політичні проблеми, які суттєво погіршують існуючу ситуацію.

Тут ми підходимо до грузинського конфлікту. Грузинський конфлікт довів, що є дещо, що є більш небезпечним на сьогодні, ніж політика Росії у цій частині світу. Це настрій Росії. Настрій, який ґрунтується на поєднанні «обиды» (рос) - дуже глибокого відчуття образи та несправедливості, та відчуття задоволення та гордості за російське відродження у стосунках з країною, яка сьогодні є і «нападником», і жертвою водночас. І це ускладнює закордонні відносини. Начебто видимий успіх, здобутий у результаті конфлікту у Грузії, ще більше посилив цей настрій та інтереси, пов’язані з цим настроєм. Це означає, що найнездоровіші фінансові амбіції Росії та Газпрому ще більш посилилися, і більша частина енергетичного сектору якраз потрапляє до цієї категорії. Інакше кажучи, люди, які твердо вірять, і на сьогодні ще більше вірять, ніж будь-коли, говорять: «нам не потрібні ці стандарти взагалі. Європа продовжує залежати від російських енергоносіїв, і з часом залежатиме ще більше. І ми всі добре знаємо, де знаходяться лінії поділу всередині ЄС та всередині окремо взятих країн, таких як Україна; ми знаємо, що з цим треба робити». То в чому ж полягає проблема? На сьогоднішній день ці люди сильніші, а такі люди як пан Нємцов - слабші, ніж кілька років тому. Це і підсилює той підхід, що певні сили та уряд Росії не вітають конкурентні енергетичні проекти у цій частині світу. Результат грузинської кризи, та, я б сказав, процес проведення грузинської війни підкреслили ті ключові речі, які Росія хоче, щоб ми зрозуміли: усі енергетичні проекти без участі Росії є по своїй суті ненадійними, і, відповідно, означають вкладання ненадійних інвестицій. У випадку з Україною, її спроби знайти власні ресурси, наприклад, нові поклади в Чорному морі, ці ресурси на зараз так і залишаються нерозвиненими. Знову ж таки, ситуація ще більше погіршилася.

Будь-який українець чи людина західного світу з об’єктивними поглядами, якщо подивиться на іншу реальність, яка полягає у відсутності зрозумілої спільної європейської енергетичної політики, скаже: «Вибір? Який вибір? Який вибір має Україна, окрім того, щоб співпрацювати з Росією на умовах, яких можна досягти?» На сьогоднішній день це дуже складне запитання. Я не можу на нього відповісти, але також скажу одну річ. Є країни та групи країн всередині ЄС, які розуміють реальність ситуації щодо ЄС і починають діяти, спираючись на власні сили; це стосується і сусідів України.

Проект Південний Потік почав викликати серйозний супротив на багатьох рівнях зі сторони окремих країн, які іноді працюють разом, інколи не працюють; те ж саме можна сказати і про проект Північний Потік. Туреччина, Румунія, Угорщина - сусіди України. Угорщина вже координує національний проект «Нова Європейська система ліній передач», спрямований на створення сполучного шляху від Чорного моря до Адріатики та до інших країн центральної Європи. У Європі сьогодні досить неприкрито політики формулюють свої позиції. Позиція, висловлена румунським прем’єр-міністром, співпадає з позицією Європейської комісії та з позицією більшості країн Європи. Ось що було сказано: «Росія зацікавлена у збереженні своїх постачань газу та нафти. Румунія зацікавлена у комерційному партнерстві з Росією щодо постачань газу. Чому ж тоді ми говоримо водночас про створення конкуренції шляхом пошуку альтернативного постачальника? Я не бачу жодних натяків на те, що існує політика ізоляції чи виключення Росії з енергетичних проектів, це просто не можливо. Але одночасно зростає рішучість у тому, що Росія не має брати участь у всіх проектах, або ж блокувати всі проекти». Головне запитання для України, запитання що вже відкрито обговорюється у сусідніх країнах центральної та південно-східної Європи, полягає у тому, чи ваші сусіди будуть вважати вас ефективним партнером у вирішенні проблеми чи частиною проблеми. На цьому я зупинюся. Дякую.

Скачати