Стефан де Шпігелейр, Старший дослідник, Гаазький Центр Стратегічних Досліджень, Нідерланди

Головне, що я виніс для себе з нашої вчорашньої та сьогоднішньої дискусії, це наступних два моменти. Що всі погоджуються в тому, що проблеми енергетичної безпеки є і вони насторожують. Ми говорили про загальну стурбованість ситуацією, про визначальну роль Росії у цій сфері. Можна говорити про багато інших факторів, які впливають на ситуацію, але роль Росіє все таки є центральною. Коли відкинути весь офіціоз із презентацій, які ми чули, офіціоз, необхідний з точки зору дипломатії, ми зрозуміємо, що існуючий консенсус насправді є дуже крихким. Я маю на увазі, що у всіх різні пріоритети, є лише декілька спільних.

В результаті отримуємо досить тьмяну картину проблем енергетичної безпеки. Особливо під час цього засідання з’явилося відчуття, що всі погоджуються з тим, що проблема має бути вирішена на інституційному рівні. Я спробую пояснити протягом цих кількох хвилин, що я не погоджуюся з цими припущеннями. З моєї точки зору ситуація з енергетичною безпекою Європи, західної Європи ще ніколи не була такою обнадійливою, якою вона видається сьогодні. Я спробую швидко пояснити, чому це так. Я також не думаю, що інституційні рішення - це панацея, що вони нам допоможуть вирішити проблему. Але є місце і для оптимізму у цій ситуації. Я вбачаю чотири головні причини для цього. Я лише назву їх, так як у мене нема часу для детального пояснення чи обговорення. Перша причина – це ціновий механізм. Якщо переглянути звіти МЕА за тривалий період, у них робиться наголос на тому, що катастрофічно не вистачає інвестицій у даній сфері. Надлишок – ось реальна проблема, а не дефіцит. Ми поводилися шляхетно та відповідально з точки зору забезпечення безпеки, а зараз ціновий механізм починає виконувати цю роль.

По-друге, хоч це і нетипово, політика також у цьому допомагає. Я маю на увазі, що Росія, може, більш характерно,…до речі, шкода, що на минулому обговоренні не було представника Росії…, вправляються із завданням убивати курку, яка несе яйця Фаберже. Вони практично самі наступають на ті ж граблі, підвищуючи це питання до рівня політичної напруги, якої, можливо, і не виникало би на Заході без російської подачі, без участі російської сторони. Таким чином, ціновий механізм, центр уваги політики, теперішня криза, фінансова криза, економічна криза, яка може набути скоро величезних масштабів (згідно зі звітом МВФ), ведуть нас, як дехто каже, у нову жорстоку реальність. Уряди країн по всьому світу намагаються знайти нові рішення в умовах кризи. Я не перебільшую, говорячи про масштаби проблем. Новообраний президент США збирається витратити $150 млрд. протягом наступних 10 років на так-звану «чисту» енергію, природну енергію. Тобто США витратить на цю галузь більше коштів, ніж усі ми разом узяті. Те ж саме відбувається і в Сполученому Королівстві Великобританії, і в Німеччині, і у Франції. У цій галузі, безперечно, є багато фінансових ресурсів. Так, зненацька центр уваги політики, який з’являється в умовах економічної кризи, може призвести до знаходження набагато кращих рішень, аніж ті, про які ми вже сьогодні чули.

І, насамкінець, звичайно, технології. Ми говорили про це небагато Якщо ми поєднаємо революцію в нанно-технологіях, яка і далі набирає обертів, із сонячними технологіями, знаєте, прогнози також набагато оптимістичніші. Як на мене, то політики переважно недооцінюють шалений темп розвитку та зміни технологій, через які протягом відносно недовгого проміжку часу велика частина наших сьогоднішніх дискусій просто застаріє. Іншими словами, я не поділяю песимістичного погляду на ситуацію щодо стану енергетичної безпеки з причин, про які я вже проговорив.

Думаю, що ми повинні зосередитися не на інституційному рішенні, а слід звернути увагу на реальних гравців, на відповідальних осіб, які роблять політичний вибір, зважаючи на існуючі реалії стуктури енергетики. І я це вітаю. Я маю на увазі те, що в ЄС говорять про ре-націоналізацію, про що ми також тут чули, і що для нас є небезпечно. Але у цьому також є позитивні моменти. Давайте не будемо забувати про реальні гроші у цій сфері. Реальні гроші – не в міжнародних інституціях, які є досить бідними, практично всі вони бідні. Гроші мають саме окремі країни-члени ЄС, легітимність дій мають саме країни, про що ми часто забуваємо під час енергетичних дискусій. Безпека стосується насамперед людей. Я маю на увазі, що безпека означає гарантувати людям відповідних країн нормальне життя, захищене від, принаймні, деяких загроз. Не міжнародні організації мають безпосередню легітимність, і навіть не ЄС, а власне країни-члени, які і приймають рішення, яким міжнародним інституціям надати право працювати над тими чи іншими проблемами, які мають бути вирішеними на вищому рівні.
Ще кілька зауваг стосовно ЄС та Енергетичної Хартії. Ми ще не піднімали цього питання в ЄС, але повинні це обговорити: відбуваються суттєві сталися зміни у співвідношенні сил між Комісією та Радою, які ми спостерігаємо у багатьох політичних сферах, включаючи сферу енергетики. Я впевнений, що це питання важливе. Думаю, у вас не викличе здивування те, що, на мою думку, деякі з цих змін навіть повинні заохочуватися. З одного боку, ЄС продовжує відігравати свою надзвичайно важливу роль; з іншого боку, ЄС – все ще слабкий гравець, який дедалі слабшає через внутрішні невідповідності. Я особисто думаю, що все це не означає, що ЄС деградує, чи рухається у зворотному напрямку. Я маю на увазі, що багато з тих, хто продовжує вірити у ЄС, вважає, що організація повинна розвиватися по висхідній лінії, по зростаючій, вгору. Думаю, що тут ми повинні говорити про систему прийняття рішень на якомога нижчому рівні, тобто саме на тому, на якому проблеми вирішуються найефективніше; а наше індустріальне суспільство призвело до занадто високої інституціоналізації прийняття рішень. І, безумовно, Європейська Комісія є цілковитим втіленням цієї тенденції. Мені здається, що в такий непевний період, як зараз, можна знайти інші рішення. Таким чином, рівень прийняття рішень – це не статичне, а динамічне поняття, може, і не лінійне поняття. Якщо ми нарешті досягнемо того, що матимемо місцеве виробництво енергії, можливо, не зараз, можливо через 10-15 років, саме поняття саме поняття прийняття рішень на відповідному рівні змінюватиметься по низхідній, не по висхідній. З часом ситуація може змінюватися. Думаю, що важливо про це пам’ятати.

Короткий коментар щодо питання солідарності у Лісабонській угоді, яке вже згадувалося сьогодні. Оскільки я сам раніше займався питаннями оборони і безпеки, хотів би підкреслити, що пункти, що стосуються солідарності, часто є досить крихкими. Тобто, написання слова «солідарність» у договорі не гарантує відповідної поведінки учасників договору. Це ми бачили навіть із НАТО, спитайте у турків про 5-ту статтю. Ми мали не одну можливість у цьому переконатися протягом останнього десятиліття у сфері оборони.

І останнє питання – Енергетична Хартія. Я особисто дуже розчарований інституційним фетишизмом, який часто проявляється при обговоренні питань безпеки. Мені здається, що Енергетична Хартія - корисна лише для тих країн, які хочуть у цю гру грати. Мені особисто незрозуміло, чому ця гра містить стільки особливих та специфічних секторальних правил, чому ми не можемо включити ці правила у якісь ширші рамки більших організацій? Але я не думаю, що прямо зараз це допоможе нам вирішити проблеми з країнами, які не хочуть грати у цю гру. Підсумовуючи, ще раз зауважу, що я не зовсім погоджуюся з твердженням, що у цій сфері вже 10 років існує щось на зразок консенсусу. Думаю, що у нас буде ще час це обговорити.

Скачати