Ґіорґі Вашакмадзе, Директор з корпоративного розвитку, ГУЄС Білий Потік

Тема дня дійсно актуальна, і було б цікаво проговорити про всі її аспекти, але у нас обмаль часу. То ж я спробую зосередитися лише на тих аспектах, які ми менше обговорювали. Давайте повернемося на 10-12 років назад. Що тоді відбувалося?

Почав з’являтися інтерес до ресурсів каспійського регіону. Процес почав посуватися з ініціативи США. У той час багато хто ставився скептично до можливості побудови транснаціональних нафтопроводів на кшталт Баку-Джейхан. Вважалося, що це зробити неможливо. Що стосується газу, тут ситуація виглядала набагато кращою. Було досягнуто певного поступу у відносинах з Туркменістаном. Компанія «Shell» створила сильне представництво у Туркменістані, інвестувала величезні гроші, і була упевнена, що буде видобувати газ у цьому регіоні. Переговори про транспортування просувалися вперед також продуктивно. І, якщо б ви відчули атмосферу того часу, ви б також мали відчуття, що транс-каспійський проект відбудеться. Було набагато більше скептицизму стосовно проекту «Блакитний Потік», який було лише започатковано у той час, і люди його називали «Блакитною мрією», але ми знаємо, що насправді сталося. Проект «Блакитний Потік» став реальністю, а перспективи дослідження Туркменістану були відстрочені на багато, багато років. Давайте все ж таки поглянемо, що сталося в той час. Можливо, це допоможе нам уникнути помилок цього разу. Ми також повинні розуміти, що хоча і важко реалізовувати такі проекти як «Набукко», «Білий Потік», у той час труднощів було не менше. Досвід показує, що все можливо, якщо ми до цього ставимося позитивно. Що стосується транс-каспійського проекту, то у той час був фактор, який не розуміли правильно. І той фактор стосувався того, що почуває країна-господар, яку залучають до такого бізнесового проекту. У той час багато з вас пам’ятають, що Туркменбаші виступив з пропозицією створити об’єднаний фонд. Цифра обговорювалася. З самого початку вона складала п’ятсот мільйонів доларів, потім знизилася до трьохсот мільйонів. Але багатьма учасниками ця пропозиція була відхилена як щось неможливе. Хоча в бізнесі це і трапляється, Туркменбаші підняв наступні питання: « Добре. У мене три запитання. Скільки грошей я отримаю?» ми не можемо порівняти тогочасний Туркменістан, наприклад, з теперішньою Україною, де могли б бути такі ж проблеми, але Україна має більш диверсифіковану економіку. Але у ситуації з Туркменістаном прибуток від продажу газу – це питання виживання і, відповідно, питання так і звучало: «Скільки грошей я отримаю?» «Чи зможу я вижити, якщо сторони припинять платити?» Друге запитання: «коли я отримаю ці гроші?», чи це буде багато років, коли, наприклад, Газпром припинить платити Туркменістану, буде період нульового прибутку. І третє запитання було: «як будуть транспортувати газ?».

На жаль, усі ці три запитання так і залишилися без відповіді. Інакше, була б можливість для розвитку регіону у той час. Перше запитання стосувалося об’ємів. Ціна на газ не була високою на той час, і для того, щоб отримати більші прибутки, треба було продати більші об’єми. Питання об’ємів постало ще гостріше, коли, з одного боку, Газпром запропонував Туреччині побудувати «Блакитний Потік» в обмін на газ. З іншого боку, в Азербайджані відкрили багатообіцяюче родовище Шах-Деніз. Відповідно, одного дня виявилося, що Туреччина перевищила ліміт зобов’язань, які вона нездатна забезпечити. Це і спричинило обмеження щодо кількості газу, яку Туркменістан міг продавати Заходу. І, коли ця велика цифра виявилася меншою, ніж було необхідно для виживання, це було першою причиною «поховання» транс-каспійського проекту. Іншою причиною цього було те, що питання строків та транспортування залишалися без відповіді. Типове ставлення до цієї проблеми було – давайте почнемо, а потім побачимо. Так, це був обґрунтований підхід, адже той, хто хоче побудувати будинок, може сказати: «Перше, що я зроблю, - куплю цеглу і розпочну будувати, а потім вирішу, чи робити два поверхи, чи три». Це можливо. Але у випадку з Туркменістаном необхідно було бачити весь будинок, мати цілісну картину проекту перед собою. А на сьогодні ситуація ще більше погіршилася. Прийняти рішення буде дуже важко. А яке повинне бути рішення? Рішення у той час, запропоноване «Шелл» - це угода про спільну розробку, видобування і виробництво газу, базована на чітких умовах видобування.

Така ж ситуація і сьогодні. Туркменістан не має жодного контракту із західною компанією, і постає питання: «Чому?». Деякий час тому люди б запитали: «Ви насправді думаєте, що там є газ?». А я б відповів: «А ви думаєте, що Шелл даремно витрачатиме гроші у Туркменістані? Хіба ви не довіряєте цим людям?». Якщо ми зацікавлені в тому, щоб Туркменістан, а на сьогодні вже і Азербайджан, підписували контракти з західними компаніями, що означає дозволити західним компаніям здійснювати видобуток газу, вони повинні бачити цілісну картину. Вони повинні мати відповіді на всі ці три запитання. На сьогодні Газпром має багато переваг. Газпром може діяти як корпорація. Газпром може діяти як приватна сторона, що може виділити необмежене фінансування на проекти, які вважає прибутковими. Приклад з проектом «Блакитний Потік»: Газпром хотів «вбити три пташки одним каменем». І він це зробив. Перша – побудова транс-каспійського проекту. Друга – ситуація з Грузією, Газпром таки створив неприємну ситуацію для Грузії, мовляв, припинення газопостачання тепер можливе, тому що це не спричинить перерву у газопостачанні до Туреччини, а. Вірменія має декілька газосховищ, що і є гарантією у даній ситуації. І третє, - Газпром посилив свою присутність на ринку Туреччини за рахунок Туркменістану.

Пан Нємцов підняв дуже цікаве питання про «Південний Потік». Правильно, «Південний Потік» - це лише інструмент. Це не справжня мета. А справжня мета – це проект «Набукко». Контролювати Набукко Газпрому цікавіше, ніж будувати Південний Потік. Контроль над Набукко означатиме сильний вплив на Туреччину та можливість ізолювати каспійський регіон від Європи. Я б на цьому зупинився, але я хотів би, щоб ми мали глибше уявлення про Набукко. Пан Бойден Ґрей, спеціальний представник Президента Буша з енергетичних питань, висловився дуже точно: «Набукко – це метафора». Ми маємо бачити різницю між метою та інструментами. А наша мета – з’єднати каспійський регіон з Європою, забезпечити західним компаніям доступ до каспійського регіону, не лише до Туркменістану, а й до Азербайджану та Казахстану, те, про що неодноразово Міністр закордонних справ Азербайджану говорив, а це повинно бути комплексне рішення, повинна бути спільна робота країн каспійського регіону. Дуже вам дякую.

Скачати