Олександр Чалий
29-01-2010
Дякую за запрошення прийняти участь у конференції.Перший мій висновок: економічна криза, соціальна економічна криза, має довгострокові та суттєві наслідки для безпеки в цілій ширшій Європі й у нашому регіоні.
Чому? Тому що криза почалася не з периферії, вона почалася в центрі і це є ключова ознака цієї кризи.
Які наслідки цього? Уперше ми бачимо, що Сполучені Штати після багатьох десятиліть, коли вони казали, що підуть з Європи, прийняли стратегічне рішення перефокусувати свою зовнішню та безпекову політику. І ключовим напрямком цієї політики зробити Азіатсько-тихоокеанське узбережжя. Тобто вони фактично виходять з Європи. Це вже незворотній процес, який буде мати довгострокові наслідки для всієї системи європейської безпеки.
Друге, Сполучені Штати сьогодні дуже заангажовані в Афганістані, в Іраку і в Ірані. І це набагато зменшує їх можливості для самостійних дій на Європейському континенті.
Я буквально зараз повернувся зі Сполучених Штатів, де брав участь у ряді міжнародних конференцій. Помічник Джо Байдена з міжнародних питань на заяву центральних європейських країн, які дуже занепокоєні ситуацією, що створюється певний вакуум безпеки у великій Європі, заявив наступне: «Потрібно перестати думати вам, європейцям, що Сполучені Штати можуть зробити для вас. Світ змінився, тепер ми можемо єдине – разом з вами думати, що ми разом можемо зробити для європейської безпеки». Це мій перший висновок.
Другий висновок. Він позитивний. Європейці вперше в післявоєнній історії мають змогу більш самостійно і більш відповідально відповідати за свою безпеку. Не всі до цього готові. Я звернувся до своїх європейських колег і кажу: «Дивіться, ви – члени НАТО, члени ЄС, ви їдете у Вашингтон і кажете про дефіцит безпеки, а що казати Україні, яка не є ні членом НАТО, ні членом ЄС і не буде в майбутні 20-30 років?»
Тобто першочергово треба зрозуміти, що є запит на європейську безпеку вже з боку глобального розвитку і в умовах кризи, в умовах кризи існує запит на консенсус, а не на конфронтацію. Тільки через консенсус можна вирішувати кризові ситуації. З точки зору європейської безпеки, сьогодні існує запит на корпоративну європейську безпеку, а не на конфронтаційну. Тобто ми повинні перебудувати свій мозок і зрозуміти, що заклик: «ми будемо з вами проти когось» зараз нікому не потрібен. Всі хочуть, щоб Україна і центральна Європа були елементом вирішення проблеми, а не створювали самі проблеми. Мені здається, це одна із ключових рис, які ми повинні зараз в Україні розуміти.
У зв’язку з цим виникає третє питання. Як ніколи стає актуальним запит на безпеку широкої Європи, великої Європи. ОБСЄ з цією функцією не справляється після кризи ОБСЄ, яка відбулася в Косово, в Абхазії і в Осетії. Фактично ми маємо кризу фундаментальних основ ОБСЄ. Сьогодні ми ставимо питання всі разом: і Росія, і Захід з цим вже згодний, і Україна повинна ставити питання про новий Гельсінський процес – Гельсінкі-2. Я думаю, потрібно ставити дуже амбітну задачу, можливо, – щоб цей процес носив назву Київської ініціативи і запропонувати, щоб центром його проведення була Україна.
Тому що – я переходжу до України – це єдина велика регіональна європейська держава, яка після холодної війни так і не одержала відповіді на питання про свою безпеку. Фактично, поки не буде знайдено відповіді на питання української безпеки, холодна війна не завершилася.
Ми намагалися вирішити це питання через вступ до НАТО. Не з нашої вини, хоча згоден з Вами, що є багато невирішених внутрішніх питань. І не з нашої вини, а в результаті сучасної геополітики і геоекономіки, шлях до НАТО нам закритий. Фактично, Україна має право поставити як перед Москвою, так і перед Вашингтоном та Брюсселем питання: що робити далі з українською безпекою? Особливо в контексті тих гарантій, які нам були дані в Будапештському меморандумі, де ми маємо право у разі, якщо ми відчуваємо дефіцит безпеки, скликати принаймні конференцію P5 високого рівня в Києві.
Мені здається, сьогодні – і ця конференція дуже вчасна – Україна повинна подумати про нову форму своєї безпеки ХХІ-го сторіччя, яка б відповідала новим викликам. Ці нові виклики потребують від української безпекової політики абсолютно нової ролі, нової дипломатії, ніж та, що була останні п’ять років і була направлена на повну конфронтацію по лінії Схід – Захід. Ми були ключовим елементом цієї конфронтації. Сьогодні, навпаки, ми повинні трансформуватись в ключовий елемент, який буде допомагати створювати більш глибоку систему європейської безпеки. Тобто трансформація ОБСЄ в нову, більш потужну загальну панєвропейську безпекову структуру. Я абсолютно переконаний, що інших шансів немає ні в України, ні в Європи. Хочу завершити виступ аналізом, який мене трохи вразив.
В Америці сьогодні абсолютно всі визнають, що світ став багатополярний. Ви пам’ятаєте, що дуже багато років вони від цієї концепції категорично відмовлялися. Але в Америці зробили дуже серйозну трансформацію формули багатополярного світу. Вони заявили, що це погана формула, вона конфронтаційна. Потрібно говорити не про багатополярний світ, а про світ багатопарнерства. Я ще раз хочу звернути увагу, що ключова країна глобального світу, яка сьогодні чітко розуміє, що в неї ресурси обмежені, вона чітко дає сигнал Європі – Європа більше повинна займатися своєю безпекою. І дає чіткий сигнал світу, що ця безпека повинна будуватись на коопераційній основі, а не на конфронтаційній основі.
Мені здається, після президентських виборів українська зовнішня політика, безпекова політика і українська дипломатія повинні зробити такі ж кардинальні висновки. Дякую.
