Джеймс Грін
29-01-2010
Моє перше зауваження полягає в тому, що ризики реальної кризи скорочуються. Ринки стабілізуються і фінансова криза, здається, минає. Зараз проблема полягає в наслідках, пов’язаних з реакціями на кризу. Безробіття збільшить політичну напругу. Продовжиться невиконання кредитів. Можуть бути нові потрясіння та інфляційні ризики, менші з точки зору споживчої інфляції в порівнянні з інфляцією і знеціненням активів. Будуть проблеми в переході від створених державою стимулів до відновлення більш скерованого приватними структурами.Для України, ситуація, схоже, ускладнюється політичними реаліями: стимулювання витрат продовжується з політичних причин. Україна має резерви. Вона має валютні резерви, і вона має резерви у тіньовій економіці. Вони, здається, були в основному витіснені і не були інвестовані. Це ставить Україну перед дилемою: або дозволити інфляцію або жорстку економію. Одне з них буде мати наслідки для безпеки.
Ще однією проблемою є економічний націоналізм. Протекціонізм стає все більш політично привабливим через високий рівень безробіття. Реально виграють від протекціонізму не робітники, а, як правило, промисловці, які володіють і управляють неконкурентними підприємствами.
По інший бік протекціонізму існують різні форми ринкових заходів. Є приклад інтервенцій минулого року на ринку хліба і зерна. Для того, щоб тримати ціни на хліб на певному рівні, Україна втратила величезні можливості для експорту і зерно залишилося неприбраним на полях.
Розглядаючи цей ризик економічного націоналізму, я хотів би підкреслити одну важливу можливість, згадану Робертом Зеліком. Інфраструктура є одним з ключових моментів, оскільки ми розглядаємо перехід від стимулювання витрат до більших приватних витрат. Інфраструктура є прекрасною можливістю для інвестицій, можливістю для створення робочих місць та майбутнього зростання. Для України Євро-2012 є реальною можливістю. Але якими є принципові виклики? Спочатку йде корупція. Мають бути гарантії того, що інфраструктура буде справді побудована. По-друге, є необхідність у регіональному підході. Три європейські транспортні коридори перетинаються в Україні. Є багато різних ідей і проектів транспортування Чорним морем. Без міжнародного співробітництва, і якщо баланс повернеться до національного підходу, ці типи проектів в галузі інфраструктури, ймовірно, не будуть реалізовані. Воно також дає можливість міжнародним установам, таким як ОЧЕС, та іншим видам регіональних підходів спробувати вирішити ці проблеми в конкретній галузі.
Розглядаючи ситуацію в галузі безпеки, я згоден, що ми не були свідками значних заворушень. Органи безпеки в Україні були стурбовані через людей на вулицях, вони були занепокоєні через хвилювання середнього класу, через види заворушень, які впливають також на систему безпеки. У довгостроковій перспективі, тиск на державні бюджети, бюджети оборони і безпеки, і бюджети розвитку з Заходу матиме вплив на здатність уряду справитися з цими триваючими проблемами. Тут я хотів би знову скористатися прикладом втрачених можливостей в Україні. Взагалі кажучи, часи економічних труднощів є хорошими для збройних сил з точки зору набору, і особливо – в умовах професіоналізації. У зв'язку з кризою в бюджеті на 2009 рік, і незважаючи на економічні труднощі, менше солдатів-контрактників підписали угоди. Ці приклад втрачених можливостей, які зараз мають місце.
Існує також ризик того, що економічний націоналізм буде переходити і перетворюватися на політичний націоналізм. Ми навіть чуємо в політичних дискусіях в Україні речі, які стосуються повернення до ядерного озброєння. Це було б величезним внеском в проект, який відверне міжнародну підтримку і, скоріше за все, буде невдалим. Це навряд чи надасть гарантії безпеки і, в кінцевому рахунку, не зможе усунути проблеми безпеки, з якими Україна стикається з точки зору внутрішніх проблем, політичної кризи, економічної кризи та криза інститутів, проблеми міжвідомчої співпраці, і т.д. Підтримка внутрішніх реформ, реформ судової системи, міжвідомчої координації, регулювання криз, кращої політичної координації зроблять набагато більше для захисту України від передбачуваних регіональних загроз, ніж міжнародні запевнення чи гарантії.
Нарешті, важливість взаємодії з міжнародним співтовариством насправді є питанням партнерства. Рішення МВФ про призупинення своєї підтримки вказує на те, що вони вважають, що подальша підтримка означала б контр-продуктивні внутрішні дії. Такий же зміст є також у більш широкій безпековій спільноті. Наскільки політичні еліти України хотіли б мати гарантії безпеки від Заходу, настільки, ймовірно, збережеться контр-продуктивна поведінка.
На початку 2008 року вся увага була прикута до Бухаресту. Спроба отримати інформацію від Бухаресту щодо Плану дій членства не дали нових практичних інструментів і не надали більших політичних гарантій. Це було символом прогресу, який був необхідним. Однак ніхто не знає, що через кілька тижнів після Бухареста, НАТО проводив великі навчання з врегулювання криз, і невелика група українських фахівців у галузі безпеки, які хотіли щоб Україна приєдналася до них, не отримали жодної уваги з боку вищого керівництва. Мало бути розуміння з боку національних еліт і національних лідерів, що участь у цьому навчанні з врегулювання криз означало б інтеграцію набагато більшу, ніж будь-які символи або заяви. Більш важливо бути рівноправним партнером, а не прохачем, і спрямувати іноземну підтримку на внутрішні реформи, а не на звичайний бізнес.
