Дмитро Сорокін

Дмитро Сорокін
29-01-2010
Доброго дня, шановні колеги. Я хочу почати з того, що висловлю щиру подяку організаторам сьогоднішньої зустрічі за запрошення. Я хочу сказати, що ми, у нас в інституті, дуже цінуємо таку співпрацю. Поки політики говорять про єдиний економічний простір, митній зоні, ми реально створюємо собі єдину наукову зону, активно співпрацюємо з аналогічними інститутами. І не тільки на Україні, з Грузією, де, скажімо, я член редколегії їх журналу, а і з Вірменією, Балтією, Казахстаном і т.д. Тому ми дуже цінуємо такі запрошення і я дійсно щиро дякую, тим більше мені було дуже цікаво сьогодні послухати виступаючих.

Тепер перейду до теми мого регіону.

Хочу почати свій виступ з останнього питання, яке позначене у тому переліку, який надано для нашої сесії. Питання - чи можлива якась ідеальна модель антикризової політики? Відразу хочу сказати, що з моєї точки зору, навіть можу сказати з точки зору, яка складається в нашому інституті, така модель неможлива в принципі.

Справа не в тому, що в нашому світі взагалі немає нічого ідеального, а в тому, що його й не може бути, цього ідеального, особливо якщо говорити про економічну політику.

Тому що, якщо говорити про практичну економічну політику, то слід пам'ятати, що політики говорять: політика - це мистецтво можливого. Адже ідеальна економічна політика з точки зору різних груп інтересів буде виглядати дуже по-різному. Те, що ідеально з точки зору, скажімо, виробників сировини зорієнтованих на експорт, не буде виглядати таким самим ідеальним з точки зору тих, хто зайнятий у деревообробній промисловості, орієнтованій на внутрішній попит, і навпаки. Якщо взяти представників науки, то вони взагалі скажуть: ідеальна антикризова економічна політика - це тоді, коли гроші дають не банкам, а науці. Як же тут без науки - адже економіка знань.

Загалом, я б хотів сказати, що ставити так питання: чи існує ідеальна економічна політика, це все одно, що присутніх тут чоловіків запитати - а чи існує в світі ідеальна жінка? Оскільки я тут без дружини, то я ризикну відповісти правду. Але ж кожна жінка вважає, що вона повинна чути від свого чоловіка одне - що вона ідеальна. Так ось таких ідеальних, як ви розумієте, немає. Те, що ідеально для одного чоловіка, для іншого може виглядати зовсім не так.

Тобто реальна економічна політика – це компроміс між різними, часто дуже суперечливими, економічними інтересами, плюс компроміс з пануючими умонастроями в суспільстві. А ці пануючі умонастрої, як правило, орієнтовані не на якісь стратегічні речі, а на тимчасові речі. Плюс панівні настрої схильні до всіляких міфів і реальний політик повинен враховувати ці міфи, які в суспільній свідомості існують. Тому будь-яка реальна антикризова політика буде плодом такого компромісу, а значить, не буде ідеальною. Отже, практично з усіх сторін буде піддаватися критиці, тому що кожен бачить щось, що не потрібно йому.

А чи можлива теоретична наукова модель? На мій погляд, теж ні. Тому що теоретично ідеальна модель з точки зору, скажімо, неокласичних шкіл, буде піддаватися дуже аргументованій критиці з боку тих, хто спирається, скажімо на дирижизм в економіці. Ну і так далі. Кожного разу представники різних економічних шкіл будуть так добре аргументувати виключно свою правоту, що захочеться сказати словами Соломона: «І ти правий, і ти правий, і ти теж правий ...».

Ну і нарешті, найголовніше – подивитися сьогодні на реальний світ. Я дуже обережно хочу вживати слова «світова економічна криза», треба дуже обережно їх використовувати. У Китаї та в Індії теж криза? Термін «криза» для економістів має цілком певне значення. Рецесія - це коли два квартали поспіль падають показники, тобто якщо один квартал, то ще не рецесія. А в Китаї що? Уповільнення зростання, але не криза. Те, що існує криза глобальної фінансової економічної системи, звичайно, не підлягає сумніву, а ось вона вже реалізується в кожній країні по-різному. Я б сказав так: у кожної країни своя криза. Хочу показати це на прикладі Росії.

Коли ж у Росії почалася криза, поставлю я питання? Ні, не в кінці 2008 року. Російський криза почалася на рубежі 80-90-х років минулого століття. У 1998 році він досяг пікового значення - «дна», як зараз люблять говорити. Так що ми досягли дна в 98, а не зараз. Потім почалася траєкторія відновлення. І ось на дванадцятий рік - це вже прогноз нашого міністерства економічного розвитку, прийнятий офіційно урядом Росії. Все, що ми бачимо до дванадцятого року навіть, якщо цей прогноз справдиться, Росія лише повертається, не виходить з кризи, а повертається на траєкторію відновлення. Відновлення, яке до 2008 року не закінчено. Так, ВВП перевищив показник, але ми ж знаємо, що таке ВВП. Ми подивимося на галузі реального сектора і побачимо, що це перевищення ВВП і є одна з фінансових бульбашок. 20% російського ВВП створюється у сфері оптової та роздрібної торгівлі. Поставте ще 10 посередників між виробником і кінцевим споживачем – і буде ще більше ВВП. Тож до початку нинішньої фінансової економічної кризи Росія ще не вийшла зі своєї кризи. Тому повернення до показників 2008-го року – це не вихід Росії з кризи, а всього лише повернення до тієї траєкторії відновлення, яка була до неї.

Але головне не в цьому. Головне не в тому, що в 2008 році Росія ще не завершила своє відновлення, а головне в якості цього відновлення. Адже якщо ви подивитеся на цифри, ви побачите, що Росія в ході відновлення відтворювала в розширеному масштабі ту структуру економіки, яка її привела до кризи. Тож чи буде відновлення так званих докризових показників 2008-го року для Росії виходом із кризи? Ні. Цей рух практично означатиме, що Росія не виходила з кризи, а якраз її поглиблювала. Галузі, на яких базується весь розвиток машинобудування, продовжують «схлопуватись», а сировинні - розширяться. В результаті, в бюджеті (а це вже закон, він затверджений нашим парламентом і підписаний президентом) як була частка нафтогазова, так вона і залишилася. Інакше кажучи, ідеальна для Росії антикризова політика повинна вирішувати зовсім інші завдання, ніж антикризова політика країн Європейського співтовариства, Сполучених Штатів або Китаю.

Ну а переходячи до заключної частини свого виступу, я хочу його присвятити першому питанню нашої сесії. Ми взагалі йдемо до нової фінансової архітектури? Тут я відповідаю: так. Так, якщо ми приймаємо тезу, що світ розвивається. Якщо світ розвивається, значить розвиваються і його фінансово-економічні інститути. Ідемо, але от якою буде ця нова фінансова архітектура? Можна припустити, на мій погляд, принаймні, дві речі. Буде рух у напрямку уніфікації фінансово-економічних інститутів, тобто національні фінансово-економічні інститути будуть уніфіковуватись. І друге. Звичайно, буде рух, інше питання - з якою швидкістю? Але буде рух до підвищення керованості глобальної фінансово-економічної системи. Це також, скоріше за все так.

Тільки як це буде виглядати: уніфікація і підвищення керованості? На мій погляд, вирішувати питання про те, як буде виглядати нова фінансова архітектура світу, будуть не в Москві, не в Києві, не в країнах Чорноморського басейну, а вирішувати це питання будуть «великі і дорослі дядьки». Так світ виглядав напередодні кризи.

А що, Росії варто вирішувати питання про глобальної фінансової архітектури? З її то часткою! Та вона піде з фінансових ринків, і ніхто цього навіть не помітить. При побудові моделі нової фінансової архітектури треба мати на увазі, на мій погляд, дві обставини. По-перше, не треба поспішати списувати долар, як світову валюту і, відповідно, поспішати зменшувати роль США в новій глобальній фінансово-економічній архітектурі. Моєму поколінню це простіше робити, не поспішати в цій області, тому що ми півстоліття, принаймні, чули як в США проходить криза, і їх роль зменшується. Нас так виховували, тому у нас є щеплення проти цього.

Але справа ще й у реальності. Давайте так: при всьому зменшенні ролі США, вони, будучи попереду всіх, впали менше за всіх. Це свідчить про стійкість їх економіки, їх ролі. Це перше.

І друге. Не треба перебільшувати можливості Китаю, тим більше говорити про китайську загрозу. Не треба. Наш інститут багато років співпрацює, я особисто веду цей напрямок, з інститутом економіки Китайської народної республіки, Академії суспільних наук Китаю. Треба зрозуміти – в Китаї продовжується екстенсивне зростання. Це вже було в СРСР у 30-і роки, у всьому світі криза світова, а СРСР зростав. От коли треба було переходити від екстенсивного до інтенсивного, як зараз кажуть, до інноваційного зростання – тут всі недоліки полізли нагору. У Китаї, до речі, керівництво це добре розуміє, але поки що вони ростуть екстенсивно. Проблеми почнуться потім.

І на закінчення. На нашій першій сесії багато колег говорили про те, що нинішня криза, можливо, це не просто фінансово-економічна, а цивілізаційна криза. Криза цивілізації. Якої цивілізації? Старої цивілізації? А тоді нинішня криза, це не просто криза старої цивілізації, а народження якоїсь нової. І чи правомірно ставити питання: давайте виробляти антикризову політику: політику проти народження нової цивілізації? Ми тут Маркса вже згадували, я собі не відмовлю в задоволенні теж пригадати, коли він писав, що суспільство, навіть пізнавши закони свого природного розвитку, не може ні скасувати їх, не може і перескочити через етапи, які ці закони визначають. Воно може лише полегшити муки пологів. Може, нам потрібна не антикризова політика, а вироблення національних політик, спрямованих на адаптацію наших суспільств до нового світу? Розумієте, це ж зовсім інший кут зору. Яку роль тут може зіграти наука – це вже окрема розмова.