Арсеній Яценюк

Арсеній Яценюк
29-01-2010
Всім доброго дня! Я сьогодні взагалі не буду говорити про політику, принаймні внутрішню. Хотів би висловити свою позицію і кілька слів про зовнішню політику та кризу в цілому.

На моє переконання це не економічна криза – це перше. Друге, ця криза не закінчилася і поки що я не бачу реальних ознак закінчення кризи. Так, подібні політичні декларації і заяви політичних лідерів існують. Проте, чи закінчилися криза? Моя відповідь негативна. Почну, хоча б, з тих цифр, які ви можете щодня побачити на CNN чи BBC – ціна на золото росте, на нафту падає. Це означає тільки одне – світ зараз знаходиться у періоді стагнації. Якщо безробіття далі зростає – економічна криза іде протореною дорогою.

Одначе, економічна криза – це тільки дуже вузький аспект. Переконаний, що ця криза називається «цивілізаційною» і можу назвати декілька речей, які передували економічній кризі та, власне, викликали її. Перше – це пандемія, друге – це екологічна криза, в тому числі глобальне потепління, третє – це безпекова криза, починаючи з Ірану, Кореї, операції ISAF в Афганістані, російсько-грузинської війни, четверте – це фінансова криза в окремих секторах і п’яте – це глобальна економічна криза. До речі, нагадаю, що в 2008 році у нас була ще й продовольча криза.

З огляду на це, є тільки один аналіз ситуації: світ потрапив у ще один період серйозної турбулентності. Перші десять років нового століття були неймовірно складні. Як вирішувати проблеми, що виникли – це і є завдання світових лідерів. Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Рада безпеки ООН і ООН, як така, Світова організація торгівлі… Можна перерахувати ще декілька десятків різного роду міжнародних організацій, які існують у світі, але під питанням – чи є ефективність роботи цих організацій.

Завдання після кризи тільки одне: усвідомити, що світ повинен винайти механізми спільної дії, як з цим справлятися. Починаючи з того, що ми в Україні створили політичну пандемію, хоча зрозуміло, що і світ, і Україна потерпають від різного роду пандемій, від різного роду захворювань, і закінчуючи тим, що Міжнародний валютний фонд перейшов до ситуації, коли він дає можливість вижити, але не дає можливості розвиватися. Тому що ця наркотична залежність від будь-якого кредиту означає тільки одне – це час щоб пережити, а нам потрібен час, щоб вижити і розвивати країну.

Я вбачаю для України і для Європи декілька завдань. Перше, мені здається, що нам потрібно на європейському континенті усвідомити, що Європа – це не тільки 27 країн членів європейського союзу, про що я вже неодноразово заявляв. Вітаю те, що Європейський союз ратифікував Лісабонську угоду – це дуже серйозний крок уперед. Неймовірно серйозний крок уперед. Це означає, що Європейський союз перейшов на абсолютно новий рівень розвитку, на вищий рівень внутрішньої організації. Тобто, на Європейському континенті почала створюватися надсильна держава. Хотів би саме на цьому сконцентрувати увагу, тому що ті методи управління, які будуть у Європейському союзі та які вже є зараз, означають тільки одне – дійсно ЄС почав ставати могутнішим і могутнішим. Одначе, не тільки Європейський союз є Європою, і я чудово усвідомлюю те, що Україна в найкоротшій перспективі, та й у широкій або далекій, не зрозуміло, чи буде членом ЄС, чи не буде. Моя позиція з цього приводу дуже чітка – якщо ЄС готовий до переговорів щодо членства України в Європейському союзі, ми також готові. Тільки мені так само зрозуміло, що ЄС не готовий.

Одначе, нам потрібно далі жити, нам потрібно далі розвиватися, тому мені видається, що ми повинні започаткувати новий реальний формат стосунків: не декларація, не те, у що ми хочемо вірити, а те, що реально може відбутися.

Відбутися може декілька моментів: перше, нам потрібен безвізовий режим, двосторонній безвізовий режим; друге, нам потрібно вільне переміщення товарів, робіт, послуг; третє, нам потрібен політичний діалог, адже ми, Україна, – країна з християнськими європейськими цінностями. Тобто у нас однакові цінності з Європою. І останнє: це те, що стосується спільних проектів – спільні великі економічні проекти, починаючи в першу чергу з енергетики. Це базове завдання для наших двосторонніх стосунків. І якщо ми ці двосторонні стосунки викладемо саме в такому прагматичному руслі – ми станемо, сподіваюсь, не просто цікавими один одному, а ще будемо і корисними один одному.

Україні не слід забувати, і ми не будемо забувати, про наших східних партнерів, починаючи з Росії, Білорусії, Казахстану та закінчуючи, у тому числі, Азербайджаном і Туркменістаном, як ресурсними країнами. На мій погляд, є необхідність економічної інтеграції з цими країнами.

І третє. Що стосується нашого континенту в цілому, ця світова криза вказала тільки на одне: в світі більше немає гегемона. Єдиного гегемона не існує. Проте з’являються нові центри впливу. І або Європа, в тому числі країни-члени Європейського союзу і країни-не члени Європейського союзу, об’єднається щоб Європейський континент сформував потужний центр впливу або ми знову, як завжди, будемо «пасти задніх». Раніше це була Америка, а ще років десять і тоді це буде Китай. Дуже легко спрогнозувати, як будуть розвиватися події – вони будуть розвиватися динамічно. Динамічний розвиток подій буде означати одне: захоплення нових ринків, захоплення нових сфер впливу, підняття нових «super powers», щоб не сталося так, що Європа, Європейський континент будуть «пасти задніх» після цієї економічної кризи. Це шанс того, щоб ми вирвалися вперед. Ми, як об’єднана Європа. Ми, як країни-члени і не члени Європейського союзу. Один Бог знає, чим закінчиться розширення Європейського союзу і чи буде в цих планах Україна, і чи є в планах України таке розширення. Одначе, найважливіше зараз, щоб ми в двосторонніх і багатосторонніх контактах стали всі сильніші. Я думаю, що це і буде завданням нашої конференції.

Ви знаєте, я довго думав – все таки більш гостро поставити питання чи не поставити. Тож поставлю питання більш гостро. Це те, що стосується України.

Ви взагалі чудово розумієте, що відбувається останні декілька років: Київ зникає з політичної карти, просто зникає. Брюссель починає розмовляти з Вашингтоном про Київ, або Москва безпосередньо з Брюсселем про Київ.

Я не звинувачую їх, я звинувачую в першу чергу нас – ми допустили цю ситуацію. Наші партнери і на Заході, і на Сході, російські та європейські партнери дуже активно з нами просувають політичний економічний діалог. Настільки активно, що обходять нас Північним і Південним потоками. Це по-партнерськи? Я чудово розумію, що завдяки цьому в Україні вирішиться проблема металобрухту. Якщо у 2015 році буде створений Північний і Південний потоки, ми зможемо качати через свою трубу хіба що воду з Чорного моря.

Це серйозні речі, тобто я чудово розумію, куди далі світ буде рухатися – світ рухається у напрямі формування нових сфер впливу, і саме так це називається. Наше завдання спільне: все-таки поборотися за рівноцінне партнерство. Сьогодні ми не рівноцінні партнери: ні ЄС, ні Україна, ні Росія. Зрозуміло, що ті, хто сильніші, набагато легше знаходять спільний діалог, ніж ті, що слабші. Так, у нас є внутрішні проблеми і я це відверто констатую. Внутрішні економічні і політичні проблеми. Тільки ці проблеми є у всіх країнах світу, у когось більші, у когось менші. Але давайте усвідомимо, що нам треба спільно вирішувати, тому що це наш континент, це наша спільна сила. Ми можемо разом об’єднатись в ту Європу, яка була 6-річчя тому, яка називалась «європейським концертом». Якщо ми сьогодні не здатні отримати іншу форму інтеграції, то ми можемо стати неймовірно сильним центром впливу, світовим центром впливу, а не просто боротися в середині Європи між одними та іншими. Це і є завдання цього століття, це і є завдання, як Європейського союзу і партнерів, як України, так Росії та інших країн, - стати сильнішими. Для цього треба докласти максимум зусиль.

Я думаю, саме на таких конференціях, завдяки таким зустрічам виробляється позиція. Нам потрібно мати спільну позицію.