Костянтин Єлисєєв
29-01-2010
Дякую щиро. Шановні друзі, шановні колеги, передусім для мене це велика честь виступати на цьому форумі, в колі, я б сказав, патріархів української дипломатії, в колі відомих політиків, в колі шановних панів послів. Я хотів би всіх Вас привітати і також дещо додати, зробити певний внесок в нашу цікаву дискусію. Передусім, я б хотів подякувати організаторам за те, що вони обрали цю тему і для мене дуже приємно, що незважаючи на всі наші внутрішні перипетії, ми намагаємося все таки думати більш глобально, думати більш стратегічно - і це дуже добре.
Звичайно, Арсеній Петрович вже задав тон дискусії, і я хотів би трохи продовжити лінію, яку він розпочав та можливо розкрити деякі деталі з точки зору практика.
Передусім, дійсно, зараз і наша зовнішня політика, і весь зовнішньополітичний апарат працює на фоні певних викликів, і вони вже були названі. Зокрема, я ще раз повторюю: це світова фінансова економічна криза, це питання, пов’язане із пошуком нової безпекової моделі і в світі, і в Європі. І як перший приклад цього є те, що зараз навіть НАТО працює над своєю новою стратегічною концепцією. Також, звичайно, у всіх на вустах зараз питання, пов’язане і з кліматичними змінами: це екологічні виклики, це екологічна криза – ви знаєте, якраз у ці дні відбувається Копенгагенський саміт. І не менш важливо те, що стосується України – це енергетична безпека, енергетична криза.
Ці фактори, всі ці речі торкаються України. З одного боку ми, звичайно, від цього потерпаємо, а з іншого боку це ще раз показує, що ніхто в цьому світі не може відчувати себе ізольованим від тих чи інших випадків, від тієї чи іншої кризи. Всі ми живемо в одному домі й всі ми повинні разом працювати над тим, щоб шукати ефективні відповіді.
Звичайно, зараз формуються нові формати взаємин, нові угрупування держав, ви знаєте, що зараз вже є нове угрупування: замість великої вісімки уже створена велика двадцятка, де країни намагаються в більш широкому форматі відшуковувати ефективні шляхи реагування на актуальні виклики.
Що стосується України, ми також поступово залучаємося до цих процесів. І це, з одного боку, є усвідомлення важливості ролі України, а з іншого боку, я ще раз підкреслюю, усвідомлення того, що немає великих чи маленьких партнерів – всі ми важливі один для одного.
Зокрема, першим прикладом того, що Україна залучається активно до цих процесів, став нещодавній саміт «Україна – ЄС», який відбувся 4 грудня в Києві. Вперше на порядок денний нашої роботи були винесені глобальні питання світового розвитку, якраз три виклики, які я вже згадував: це клімат, енергетика і світова криза. Звичайно, для України це дуже важлива справа, оскільки, якщо ми візьмемо енергетичну кризу, для всіх повинно бути зрозуміло, що тут велика відповідальність лежить не лише на країнах-транзитерах, не лише на країнах, що виробляють газ або гідрокарбонат, але і на тих, хто поставляє. І дуже добре, що під час саміту, нарешті, Європейський Союз усвідомив цю формулу, що тільки в єдиній команді, тільки спільно ми можемо шукати відповіді на ці виклики. Хочу відзначити, чому на початку року енергетична криза дуже довго не могла розв’язатися. Тому що дуже довго Європейський союз відмовлявся визнавати також свою роль і причетність до цих процесів. Весь час намагалися перекласти всю відповідальність або на Росію, або на Україну. І дуже добре, що на саміті, і це було підтверджено декларацією, чітко констатувалося – всі ми повинні працювати як єдина команда.
Наступне питання, це питання кліматичних змін. Тут також є виклики для всіх наших держав. Я не хотів би зараз випереджати підсумки Копенгагенського саміту, але, як я розумію, на жаль, висновки, позитивні очікування поки що не виправдовуються. Сподіватимемося, що будуть знайдені шляхи, як врегулювати питання, пов’язані із скороченням викидів вуглецю в атмосферу і т.і.
Нас, українську сторону, також не менше турбує і питання пов’язане з безпековою ситуацією і в Європі, і в світі. А особливо це турбує Україну, тому що, на жаль, сьогодні Україна залишається у вакуумі безпеки. Ви розумієте, з одного боку є розширене НАТО, з іншого боку - так звана організація ОДКБ. В цьому випадку Україна по суті залишається між двома великими угрупуваннями. Якщо до цього додати той факт, що Україна добровільно відмовилася від ядерної зброї, і по суті, як кажуть, себе обеззброїла, то робіть висновки самі.
На цьому фоні, звичайно, є великі виклики перед українською дипломатією – як, шляхом зовнішньополітичних механізмів, забезпечити надійність безпеки Української держави. Я не хотів би тут займатися вихвалянням, але скажу, що перші кроки на цьому шляху вже зроблені. Ось конкретний приклад: ми зараз ведемо досить активний діалог щодо угоди про асоціацію Україна-ЄС, і, вперше в юридичній практиці Європейського союзу, ми в тексті угоди вставили окрему статтю, яка передбачає, по суті, політичні гарантії безпеки з боку Європейського союзу. Йдеться про запровадження політичного механізму: консультації, взаємодії у разі викликів, у разі загроз територіальній цілісності, суверенітету, політичній незалежності української держави. Дуже довго ми йшли до цього, але дуже добре, що ця формула відображена в тексті проекту угоди.
Ми також спільно працюємо із нашими партнерами по НАТО для того, щоб українські інтереси були враховані в новій стратегічній концепції НАТО. І у зв’язку з цим, я б хотів вас поінформувати: 3-го грудня ми офіційно передали Генеральному секретарю НАТО наші пропозиції до цієї концепції.
Крім того, ми працюємо з нашими ключовими стратегічними партнерами, зокрема зі Сполученими Штатами Америки. Під час нещодавнього візиту міністра, дійсно ми обговорили перші ідеї, в який спосіб ми могли б посилити ті гарантії безпеки, які були надані Україні в 94-му році в контексті Будапештського меморандуму. Будапештський меморандум – це добре, але ми б хотіли мати Будапештський меморандум «+». Для всіх очевидно, що ті гарантії, які були надані, як показала практика, не довели своєї ефективності. Тому ми б хотіли працювати як у форматі країн партнерів, які є так званими «ядерними» державами, так і у двосторонньому форматі з нашими ключовими партнерами.
І ще нова деталь, яка останнім часом впроваджується в нашій зовнішній політиці: ми намагаємося встановлювати тісні прямі стосунки з ключовими гравцями світової політики. Я вже називав тут Сполучені Штати Америки, безумовно ми працюємо зараз і з Російською Федерацією. Тут я хотів би сказати ще раз таку тезу, що добросусідські збалансовані та рівноправні відносини з Російською Федерацією є органічною складовою європейської політики України. Без реалізації цього постулату, я вважаю, що нам марно говорити про успішність нашої інтеграції, зокрема, до Європейського Союзу.
Крім того, ми встановлюємо відносини і більш потужні контакти зі світовими лідерами. Зокрема, конкретний приклад – Бразилія, яка зараз є дуже потужним гравцем, передусім в економічній сфері, і, як ви знаєте, буквально 1-2-го грудня відбувся дуже важливий, я б сказав, історичний візит президента Бразилії в Україну. Ми встановили відносини стратегічного партнерства, конкретно окреслили співпрацю від сільського господарства до космосу, від військово-технічної співпраці до співпраці в галузі міжлюдських контактів, встановили безвізовий режим, і я думаю, що не за горами такі ж аналогічні ініціативи з іншими ключовими партнерами. Мається на увазі, з країнами Великої двадцятки.
Ще одна дуже цікава деталь, я вдячний Арсенію Петровичу, що він згадав, так звану продовольчу кризу. Дійсно, шановні колеги, давайте не забувати – вона зникла зі шпальт газет, але вона залишається. В цьому зв’язку я також бачу вагому роль України в тому, щоб сприяти пом’якшенню негативних наслідків продовольчої кризи. Ви знаєте, що в цьому році, зокрема, Україна вперше стала донором продовольчої організації ООН.
Крім того, за неофіційними підрахунками продовольчої організації ФАО, Україна, в принципі, може надати продукти харчування і нагодувати більше 300 мільйонів осіб. Це більше ніж 50% громадян держав-членів Європейського Союзу. Я це кажу свідомо, щоб ще раз показати: як би Європейський Союз не відокремлювався від України, рано чи пізно він повинен зрозуміти, що без України не може йти мова про конкурентоздатний Європейський дім, про конкурентоздатний процвітаючий Європейський Союз. Тому Європейський Союз повинен мислити щодо України з точки зору категорії позитиву, «єврооптимізму», а не «євроскептицизму». Я думаю, що не за горами якраз усвідомлення цього. Усвідомлення того, що ми маємо не тільки спільну історію та поділяємо спільні цінності, а ми маємо спільну європейську ідентичність.
На жаль, саміт, який відбувся, цю європейську ідентичність поки що не підтвердив. Я кажу «на жаль», тому що дуже дивно було чути від наших європейських партнерів про те, що вони, поки що, не можуть визнати європейську ідентичність української держави. Але ми будемо далі працювати над тим, щоб переконати – Україна це реальний шанс не тільки для ЄС, а і для всього нашого континенту побудувати неподільну єдину Європу. І тут постає питання візової проблематики, над якою ми працюємо, і, звичайно, безпекової. Бо безпека може бути або для всіх, або ні для кого. Знову ставити нові Берлінські мури – візові або безпекові – не конструктивно. Ми маємо брати до уваги негативний досвід холодної війни, негативний досвід періоду протистояння. Не хотів би зловживати вашою увагою, хотів би щиро подякувати за ваш інтерес і буду готовий у разі необхідності відповісти на можливі запитання. Ще раз вдячний за увагу. Спасибі.
